«ІМІДЖ» ПО-ДЕРЖІНФОРМІВСЬКИ, або ГАНЬБА ДЕРЖАВНИМ КОШТОМ

Автор: Сергій Удовик

Щойно Україна відсвяткувала своє 10‑річчя. Хрещатиком прогуркотіли танки, небо над ним чарувало велетенськими літаками. Надійна зброя! Але XXI століття (поза Хрещатиком) надає перевагу іншій зброї, ефективнішій і надійнішій. Знанню, носієм якого є книга — магічний інструмент духовної й інтелектуальної стимуляції людини, нації, держави. Тому й спостерігаємо по закордонах особливе, якесь аж тендітне ставлення до книговидання, що межує з містичним зачаруванням.

Ця особлива навколокнижкова атмосфера уповні відчувалася на XIV Московській міжнародній виставці-ярмарку. У натов­пі біля стендів можна було бачити російських VІР‑персон: прем’єр-міністра М. Касьянова, який відкрив ярмарок, міністра закордонних справ І. Іванова та міністра оборони С. Іванова, голову Держдуми Г. Селєзньова та голову Ра­хункової палати С. Стєпашина, головно­го комуніста Г. Зюганова та головного ліберал-демократа В. Жиріновского. Але читачів-відвідувачів цікавили не політики, а автори популярних кни­жок, до яких вишиковувалися черги за автографами.

Церемонія нагородження кращих видань ярмарку переходила у Большому театрі з ведучими Леонідом Парфеновим і Ларисою Вербицькою. У фор­маті ярмарки відбувся Конгрес на за­хист читання під гаслом «Громадянин читаючий — національна цінність Ро­сії», а президент В. Путін заявив, що книга стає найважливішим пріорите­том розбудови Російської держави.

На цьому тлі Україна виглядає жа­люгідно. Коли в Росії торік надрукова­но 59 тисяч назв книжок загальним накладом 472,2 млн. примірників, то в Україні — удесятеро менше — 7300 назв, 43,5 млн. примірників. Менше, ніж випускають окремі російські вида­вництва, наприклад, «ЗКСМО-пресс» (55 млн.).

А на тлі цього тла — важко уявити більш ганебну експозицію, яка б так до­шкулила іміджу України, чим зоргані­зований Державним комітетом інформа­ційної політики (на чолі з паном І. Драчем) колективний стенд «Книжки видавництв України». Така експозиція була би чудовою окрасою якої-небудь районної виставки досягнень народного господарства (та й то не тепер, а в 70‑і роки). Споглядання у дальшому кінці великої зали цього невибагливого стен­ду, заповненого книжками, друковани­ми кілька років тому, сповнює розпа­чем: невже це все, на що спроможна Україна?

Порівнюючи ці враження з тими, що отримуєш від стенду російського видав­ництва «ОЛМА-пресс» (що його, до речі, створив наш співвітчизник, киянин Бо­рис Краснов), — видавництва, котре, як і Україна, святкує тепер своє 10‑річчя, ми бачимо усю глибину прірви. Спогля­дання стенду Держінформу неминуче створює враження, що наша країна при­речено недолуга, що наша доля — довіч­но копирсатися у городі і вислуховува­ти глузування громадян інших держав.

Наша діаспора в Росії з тугою і соро­мом питала: невже українське книгови­дання направду таке нікчемне? Та ні. Просто чиновники з Держінформу не привезли до Москви справді взірцеві, конкурентоспроможні українські книж­ки — а таких уже цього року вийшло чимало. А ще ж багато наших видавців мають спільні проекти з російськими ко­легами, і наші автори друкуються час­тіше в Росії, бо рідне чиновництво ство­рило такі умови, що в Україні незаба­ром друкуватимуть хіба лише інструк­ції та нормативні акти.

Завдати такого удару по іміджу Укра­їни, як оцим горезвісним держінформівським стендом у Москві, могло лише наше провінційне за складом мислення чиновництво, котре не має жодного уяв­лення, що таке Імідж країни. З такою іміджевою «експансією» ми маємо за­бути не тільки про Європу, але й про Азію чи Африку.

Це вже справа національної безпеки України, бо головна лінія оборони країни створюється не танками, а пролягає че­рез свідомість людини. І лише Його Величність Читач здатен утворити Творчу Громаду, спроможні вибудувати Украї­ну Сучасну, Україну Модерну — ту Укра­їну, про яку мріяли наші предки. Про яку, хоч як парадоксально, мріяв і поет Іван Драч, нинішній керівник Держінформполітики...

Газета «Книжник-Review» №19, жовтень 2001 р.